Цьоготижневий допис - медитативна казка. Це такий вид казок, який зазвичай використовується для розслаблення, зняття напруги й отримання гарного настрою.

Медитативні казки бажано читати в невимушеній і розслабленій атмосфері, можна увімкнути для фону заспокійливу музику.

ПОЛІТ

Автор: СМЄШКО Катерина, практичний психолог ХЦПР

Маленькому орленятку завжди подобалося літати. Ще з тих часів, коли пташеня вчили здійматися і літати в небі, було зрозуміло - це те, що хочеться робити вічно.

І ось одного разу орленятко вирішило відправитися на прогулянку. Стоїть воно на високій скелі, розправило крила. Раз змахнуло, два змахнуло, три... І поступово орленя почало здійматися. Воно злітало все вище та вище, а скеля - все нижче і нижче.

Ось орленя набрало потрібну висоту. Що ж час не чекає - полетів наш герой.

Навкруги скелі розгорнувся густий ліс із ялинами, великий і такий прекрасний. Від нього так і віяло легкою прохолодою. А вітер - бешкетник, руйнує весь лісовий спокій, розгойдуючи довгі гілки хвої.

Орленятко поглянуло на сонце, яке сьогодні порадувало світ своїми неймовірними променями, такими теплими і дружніми. Наш герой зрадів, бо усю свою прогулянку він буде разом із таким прекрасним супутником, який буде постійно радувати його яскравим теплом.

За ялиновим лісом текла річка. Її води яскраво виблискували під сонячними променями. Світло ламалося під хвилями, ніби річка і сонце гралися між собою. Орленя так задивилося на цю красу, що навіть не помітило власне відображення у воді. Та коли йому це вдалося, неймовірно зраділо, що  навіть в повітрі сальто зробив. Минула мить - і з річки вистрибнула рибка, потім ще одна і ще одна. Видно, не тільки для орленятка цей день був вдалим для відпочинку.

Пролетівши річку, орленя побачило поле. Безмежне і просторе, повністю засіяне пшеницею. Тут вітер відчув себе більш вільним, тому він дув ще дужче. Орленятко вимушене було краще тримати контроль над польотом та навіть це не псувало настрій від прогулянки.

Серед стеблів пшениці почулося шурхотіння. Шур-шур-шур. Вийшла мишка маленька,  сіренька. Вмила мордочку і знову втекла в гущавину пшениці.

Орленя зробило ще одне коло навколо поля, пролетіло річку і ліс, покружляло  навколо скелі і сіло на великий камінь.

Сонце вже сідало за обрій і дарувало свої останні промені землі. На цьому прогулянка нашого героя добігла кінця.

Орленятко сиділо на камені, дивилося як сонце сідаючи пускало яскраві спалахи, що фарбували небо в червоно-помаранчеві кольори. І як тільки відблиски сонця зникли, орленя попрямувало відпочивати.